Текст: Валентина Клименко та Тетяна Хмелівська

Юлія Айсіна другий раз показується на Українському Тижні Моди. І між цими двома показами – величезна прірва. Якщо дебют був нібито пробою пера, то вчорашня колекція показала, що творчий почерк у Айсіної є. Мода – це не тільки нові тенденції. Це ще й можливість гучно висловити свою точку зору. Айсіна використала цю можливість і присвятила колекцію проблемі наркоманії. По центру дзеркального подіуму – біла доріжка. «Наркотики – це шлях в нікуди, нехай і живописний», – вважає дизайнер. Ось такий соціальний підтекст. Але він не відобразився на, власне, одязі. Не варто чекати вибуху кольору – колекція витримана в чорних тонах із вкрапленнями бірюзового, фіолетового і рожевого. Базові моделі – широкі вовняні брюки і трикотажні спідниці-олівці – доповнені трикотажними джемперами, блузонами з рукавами-шарфами, накидками. Накидки були особливо гарними. Виконані із найтоншого мохеру, вони надавали образу паризького шарму. У Юлії Айсіної є всі шанси стати українською Сонею Рікель – вона вміє працювати з трикотажем, і її коник – саме мохер. В цілому, якщо прибрати занадто сценічні вбрання (дається взнаки робота дизайнерки з шоу-бізнесом) і трохи почистити в деталях, можна сказати, що колекція вдалась.

Анжела Ангел для Angel Studio назвала свою колекцію «Зв'язки... Без PR». З її благословення обійдемось без піару і ми. Головною дійовою особою колекції ймовірно був колір. Жовті пальта і куртки, жовті лакові чоботи, смараґдово-зелений гольф у комплекті з коричневими брюками, жовтим паском і червоними лаковими червиками, здавалось, окреслили напрям думки. Але далі на подіумі пішли сукні із улюбленої дизайнером епохи – радянська післявоєнна жіночність. Приталені сукні у дрібну квіточку з драпірованим декольте і спідницями-сонце до середини литки, блузи з аналогічними спідницями, але в кольорових поєднаннях синій-зелений, червона блуза в крупний білий горох із коричневими брюками і, нарешті, сукні в діл з грецькою проймою – і думка пішла. Тонкі шовкові сукенки з лаковими чоботами лише внесли додаткове сум'яття в колекцію. Шкода.

Трохи далі за свої звичні рамки класики і ретро вийшла Марина Муляр в колекції для Artinelli, вона переступила кордони сухих офісних кольорів (сірий розбавляли винний червоний, насичений синій, колір фуксії, чорний, полуничний, сріблястий) і пішла назустріч трендам. Все нібито в стилістиці Марини Муляр, але трохи різноманітніше. Пальта, плащі з фіксованою талією, жіночними формами – баска, пишні рукава із тафти в крупну червоно-сіру клітинку виглядають вільніше і сміливіше, ніж зазвичай. Вузькі шовкові брюки з завищеною талією в парі з шифоновими блузами дають ефект «підвищеної жіночності». Вечірній блок включає як маленьку чорну сукню, так і маленькі сукні кольору фуксії з тафти, що підкреслюють талію, або лінію грудей і з декору мають тільки крупний бант – фактура в цьому випадку самодостатня. Для формату casual Марина пропонує об'ємні трикотажні сукні, сарафани, блузони, прикрашені прямокутниками декору з кружечками чорного і металевого кольорів. Колекції Марини Муляр завжди виглядають як контрольна робота відмінниці – культурний крій, грамотно продуманий набір абсолютно комерційних, прет-а-портешних речей, але інколи відмінникам не вистачає куражу.

Олена Іванова на Ukrainian Fashion Week показується не вперше, але раніше вона виступала «під прикриттям» торгової марки Muna, а нині дебютувала «під своїм справжнім прізвищем» – Ivanova. Її тема – 70-ті, Алла Пугачова, поп-арт (виражений у колірній гамі) – і стилістично показ, поставлений Сергієм Бобаком (за сумісництвом він на подіумі виконував роль двірника) витриманий дуже точно. По-перше, саундтрек із пісень Пугачової і дещиці «мелодій і ритмів зарубіжної естради», по-друге, манекенниці – такі ж легендарні в українському модельному бізнесі, як Пугачова у своїй ніші – Маша Манюк, Лілія Кузнєцова, Наталя Надточей, по-третє, руді перуки, ностальгійні стукалки. Прямою цитатою з 70-х були стьобані батніки, які так радила купити своїй шефині секретарка Вєрочка у «Службовому романі», аксесуари – стьобані клатчі, в яких замість застібки використовується вінілова платівка, пелерина з гострим коміром, гігантські двосторонні шарфи, рукавиці – це вже фантазії на тему. Чи не найголовнішою фішкою колекції стали укорочені брюки-кльош або спідниці-брюки, в яких розділення на штанини відбувається майже в останній момент, а знахідкою – чорний комбінезон із тонкого трикотажу з топом без бретельок, який дизайнерка поєднала із стьобаною пелериною. Домінуючий колір колекції – жовтий, силуети – Х і трапеція, символ ностальгії – футболки і блузони з цитатами пісень Пугачової. Ексцентрику сьогодні важко назвати домінуючим трендом, але ж дизайнерка намагалася створити свої тенденції.

Тільки перераховування усіх кольорів у колекції Людмили Кисленко займе багато місця: фіолетовий, малиновий, чорний, білий, синій, світло-бузковий, кораловий, смараґдовий, сріблястий, зів'яла троянда, «джинсовий», фіолетовий «в огірки», принти, що нагадують хвіст жар-птиці. Згодна, текстильна промисловість пропонує таку палітру, що зупинитися на чомусь певному дуже важко... Коли на подіум вийшли моделі в сукнях перехідних кольорів – сіро-біло-синьо-брудно-рожевий, в яких поєднані шовк і плетене полотно, мені здалося, що Людмила Кисленко поміняла почерк, і новий обіцяв ескперименти. Особливо цікаво вийшло ручне плетіння із порізаного на смуги шовку – в такій техніці зроблені топи, корсети чи елементи сукні. Початок дав імпресіоністичний настрій. Проте це був один із багатьох дрібних блоків, наступні розвивали впізнаваний стиль дизайнера – коттонові брюки і шорти з контрастними доріжками швів, міні-спідниці, короткі піджаки, що підкреслюють фігуру. У вечірньому блоці вдалася сукня з короткою спідницею, що ззаду перходить у шлейф, яку в 1958 році запропонував Крістобаль Баленсіаґа. Колекція, м'яко кажучи, не зимова – шовкові рукавички і плетені шапки-шоломи, мабуть, не допоможуть навіть при київській зимі.

За словами улюбленого Віктором Анісімовим Йоджі Ямамото, одяг видає все, що думає дизайнер, як він ставиться до життя. І в цьому розумінні колекція Анісімова для WAWA демонструє всю альтернативність дизайнера до ментального українського уявлення про моду краще, ніж будь-які його заяви на прес-конференції, та орієнтацію на столицю модних експериментів – Лондон. Цілком лондонський look його останньої колекції – чоловічої – більшості українських чоловіків ментально чужий. Що чудово розуміє і сам Анісімов: «На маєчках із принтами Гапчинської ми ще щось заробимо, а ці божевільні штани, схоплені ззаду металевими блискавками, наші олігархи точно не одягнуть». Але художник у донецькому дизайнері завжди перемагає маркетолога і на компроміси зі своїм загостреним відчуттям моди він знову не пішов. Укорочені жорсткі піджаки, вузькі, укорочені брюки низької посадки, тісні короткі пальта прямого силуету плюс біла сорочка зі смішними льотчиками і літачками – образ тендітний, нахабний і трохи трагічний. Спортивна частина представлена трикотажними брюками, светри, ясна річ, Анісімов вдягає на ноги, піджаки застібаються на блискавку, а два ряди ґудзиків – просто декор, брюки з низькою посадкою ззаду схоплені металевими блискавками, і ступінь «затягнутості» можна регулювати, піджаки, як завжди, складного крою і цього разу мають 4 кишені-клапани. Конструктивно колекція задумана і виконана ідеально, пропорції модні, хоч і розвивають тему анісімовської колекції дворічної давнини. А образ сучасного міського чоловіка настільки точний, що всі соціокультурні дослідження відпочивають – реальний ґендер. І два жіночі виходи тільки підтвердили здогад, що «первым делом самолеты, ну а девушки потом».

Колекція Вікторії Ґресь для першої лінії Victoria Gres by Gres вийшла майже мінімалістичною – приємні чисті лінії, мінімум декору, неяскраві кольори, прості силуети. Як завжди у Ґресь, образ, режисура дефіле, зачіски, фактури і колористика на 100% відповідають назві та концепції колекції. Отже, «Декабристки»: вишукані зачіски, що відкривають шию і надають романтизму та зворушливості, елегантні пальта, в яких ледь підкреслена лінія грудей, затишні плетені (Сибір!), що нагадують домашню в'язку, об'ємні трикотажні сукні з принтами, що повторюють ситцеві орнаменти XIX століття – поєднання двох розцвіток (раптом було сутужно з коштами і доводилося перешивати з двох старих суконь одну). Вікторія створила образ скромної, сповненої гідності і внутрішнього аристократизму жінки, яка, маючи тільки вишуканий смак, завжди буде переможницею. Вечірній блок – ніжні сукні міді пастельних тонів із завищеною талією, доповнені вишивкою бісером, сукні-келихи із вкритими тюлем спідницями, ручне мереживо, що покриває довгу пишну спідницю. Декору цього разу дуже мало, як і аксесуарів, трохи хутра – щоб підкреслити високе становище героїні.

Дизайнери – люди тонкі і вразливі. Джерела натхнення для них криються там, де звичайна людина і не помітить. А що вже говорити про подорожі! Після поїздки до Японії Віктор Завадський повернувся з масою ідей і валізою гета. Як не дивно, японський вплив найбільше відобразився в аксесуарах – пасках-обі, гета, саундтреці, фольклорних аплікаціях та ще в силуетах кімоно. А одяг цілком європейський – об'єм, маленькі сукні, що апелюють і до японської інфантильності та еротизму водночас, видовжений силует. Агресивності образу надають камуфляжна розцвітка, шкіряні паски-шнури, шкіряні вставки, пікантності – мотиви аніме, жіночність символізують муфти. Моделі для вільної та відкритої до фантазій жінки виконані у трикотажі, шовковому сатині, оксамиті й органічно об'єднують сірий і чорний з кораловим і фіолетовим.